— Міську! — Кричала мама з кухні.
— Що є? — Не запитував, а швидше відповідав, тато незадоволеним голосом, бо знав чого його кличуть.
— Та ходи місити.
Тато переміщувався з дивану на кухню, кинувши прощальний погляд на телевізор чи стос газет.
З кухні переодично долинав сміх. То мамин. То татів. То вони сміялися разом. Я кілька разів заходив до кухні на їх голоси, але не бачив там для себе нічого цікавого. Хіба татова голова була замотана хусткою. Тато у гротескно величезній, на півстолу, мисці ритмічно піднімав обліплену тістом руку у гору і знову опускав її у тісто. Правда мені так зробити не дозволяли. Коли я підріс, то довідався, що це заняття називається вимішуванням тіста, а сам процем може тривати навіть понад дві години. Поки тісто не перестає липнути до руки.
Спітнілий, задиханий та стомлений, тато покидав кухню, наче сауну. З тією різницею, що кухню він покидав, тримаючись за крижі.
Далі починалося найцікавіше.
Мама досягала з полиць всі банячки, баняки, ринки, горнятка і у все це кидала на дно трохи тіста. Але і цього їй було мало. Тато приносив з підвалу добірку різних бляшанок, в основному, з-під консервацій від "Глобус", і вони теж були наповнені тістом. Все це було розкладене по підвіконню, на крихітному столику кухні нашої крихітної хрущовки, на табуретках біля цього столика, на газовій плитці. Навіть у вмивальнику стояло кілька баняків тістом. Всі вони були понакривані різними рушниками, серветками, хустинками і поволі животатіли.
Спершу, випікали невеликі паски. Кілька партій і помита мильниця, у якій тато замішував тісто, вже була наповнена пасочками. Їх лишали у церкві та давали бідним. Великі паски випікалися під немислимо запаморочливий запах свіжого хліба, який наповнював простір всіх кімнат.
Зранку я прокидався і біг на кухню. Столик був вкритий пахучими пасками. Поруч стояли бабки — паски з солодкого тіста і страшенно жовті. Тих і тих було багацько.
Святити паску ходила баба Люля. Дітей з собою не брала, бо під церквою чатували якісь російськомовні партійні і комсомольські активістки. Вони записували прізвища дітей.
На столі чекало все нарізане. У центрі — величезна миска з мішаниною, щедро приправлена хроном.
Залишалося лише з'їсти по свяченому яєчку, дорізати свяченого і можна приступати. Ми з татом любили підчеревину з хроном. Цьотка Зоська робила страшенно смачні цвітлі з хроном. Там ми і відривалися. А в цьотки Штефки, другої татової сестри, її чоловік, дядя Яша, коли всі попоїли, брався за гармошку і починалися співи.
Потім ми брали велику і малу наші паски і їхали до Діброви, що недалеко Коропця. Там татові батьки жили на хуторі, обабіч села. Навіть мали свій лісок і потічок. Де я бігав, поки дорослі гостилися.
З Діброви ми привозили 2-3 паски-шедеври. Баба Настя вміла сотворити на пасці таку красу, що її шкода було їсти - листочки, грона, китиці, троянди, ліани, візерунки, - таке могла спекти лише людина з золотими руками.
Але саме краса і підводила її паски. Вони були такими гарними, що рука не піднімалася їх різати. Тому вони довго чекали свого часу у буфеті. Коли приходив їх час, то їх вже треба було не різати, а розбивати клевцем. Здебільшого, ми дружньою родиною хрумали їх з гарячим молоком за вечерею
.Але то вже зовсім інша історія...
